Краса, сексуальність і бажання: як історія Афродіти захоплювала одних і обурювала інших

Чому оголена богиня кохання століттями обурює одних і захоплює інших?

Афродіту, давньогрецьку богиню краси, яку давні римляни називали Венерою, не раз звинувачували в непристойності й перетворенні жіночого тіла на об'єкт бажання.

Зрештою вона стала однією з найбільш суперечливих постатей в історії мистецтва.

У 1880 році письменник Марк Твен побачив у картині Тіціана "Венера Урбінська" (1534) привід для обурення й назвав її "найогиднішою, наймерзеннішою та найбільш непристойною картиною у світі".

А через 34 роки суфражистка Мері Річардсон пішла ще далі: у Національній галереї Лондона вона щонайменше тричі вдарила м'ясницьким тесаком по картині Дієго Веласкеса "Венера із дзеркалом" (647-1651). Пізніше вона пояснила свій вчинок так: "Мені не подобалося, як чоловіки цілими днями витріщалися на неї".

Чому зображення оголеної богині викликало таку бурхливу реакцію і як Афродіта перетворилася на символ спокуси, навколо якого не вщухають пристрасті?

Історія Афродіти має два пояснення - міфологічне та історичне.

За давньогрецьким міфом, Афродіта народилася з морської піни.

Усе почалося з того, що Кронос оскопив свого батька Урана й кинув його геніталії в море. Вода спінилася, і з цієї піни постала доросла богиня.

Хвилі принесли її до Кіпру. Кажуть, там, де ступала Афродіта, розквітали квіти.

Історія її культу теж веде на Кіпр. Приблизно 1200 року до нашої ери там з'явилася богиня, яка, ймовірно, увібрала риси давніших божеств Близького Сходу - Іштар, Астарти та Хатхор. З часом вона посіла особливе місце серед грецьких богів.

"Сексуальність, кохання та родючість були головними рисами цих богинь, хоча кожна з них мала й інші обов'язки", - розповідає BBC історик Анья Ульбріх.

Афродіта теж не обмежувалася коханням. Вона уособлювала фізичний потяг і життєву силу, завдяки якій продовжується життя людей, тварин і рослин.

Проте богиня мала й інший бік. Афродіта брала участь у Троянській війні, а її войовничий образ привертав увагу давньогрецьких моряків, які вшановували її як покровительку.

З Афродітою пов'язували навіть походження Рима.

За одним з міфів, богиня покохала троянського царевича Анхіса, і в них народився син Еней. Після падіння Трої він утік до Італії. За переказами, саме його нащадки згодом заснували Рим.

Культ Афродіти швидко поширився з Кіпру по всій Давній Греції. Причина її популярності зрозуміла: кохання, народження дітей і продовження роду - частина життя кожної людини.

"Одне з імен Афродіти - Пандемос, тобто богиня всіх людей. Вона опікується не лише воїнами чи жінками. Кохання стосується кожного й усього навколо. Воно пронизує саме життя", - пояснює Ульбріх.

Як оголеність стала викликом

Кілька століть митці зображували Афродіту одягненою, як і решту олімпійських богів та богинь.

Усе змінилося приблизно 350 року до нашої ери, коли скульптор Пракситель створив "Афродиту Кнідську" - першу в Давній Греції скульптуру повністю оголеної жінки.

Оригінал не зберігся, але уявлення про нього дають римські копії, зокрема знаменита "Капітолійська Венера".

До Праксителя оголеними найчастіше зображували чоловіків - сильних, упевнених в собі, героїчних.

Афродіта ж ніби зненацька опинилася перед чужими очима під час купання. Вона сором'язливо прикривається, наче ніяковіє через те, що хтось її побачив.

Та її руки не приховують тіло повністю. Навпаки, залежно від ракурсу погляду відкриваються нові деталі. Скульптура ніби запрошує глядача підійти ближче й уважніше роздивитися богиню. Ця поза отримала назву Venus Pudica, тобто "Сором'язлива Венера".

"Афродіта Кнідська" стала справжнім переворотом у мистецтві, каже Ульбріх. Раніше богиню впізнавали за одягом, прикрасами та іншими атрибутами. Тепер головним у її образі стало оголене тіло.

"Оголеність фактично вийшла на перший план", - додає дослідниця.

Втім, провокативною була не сама оголеність, а поза, яка давала змогу глядачу розглядати тіло жінки й отримувати від цього чуттєве задоволення.

Так богиня кохання поступово перетворювалася на об'єкт бажання.

Від античності до Відродження

Скульптура Праксителя стала взірцем для римських майстрів, які копіювали її тисячами.

Разом з нею популярною стала й поза Venus Pudica, або "Сором'язливої Венери". Вона закріпилася в мистецтві по всій Римській імперії - від Європи до Північної Африки та Близького Сходу.

Через багато століть художники знову звернулися до античної спадщини. В епоху Відродження вони почали розшукувати давні скульптури, уважно вивчати їх і переосмислювати у власних творах.

Так Афродіта Праксителя ніби постала знову в картинах Мазаччо, Боттічеллі, Рафаеля й Тіціана. Одні зображували саму богиню, інші запозичували її сором'язливу позу для інших героїнь. Навіть вигадуючи нові пози, художники часто зберігали головний мотив: оголена жінка ніби соромиться власного тіла.

Згодом цей образ став одним з упізнаваних мотивів європейського мистецтва. До нього зверталися Рубенс і Веласкес у добу бароко, Кабанель і Мане в XIX столітті, Модільяні та Ів Кляйн у XX.

На цьому тлі зрозумілішими стають і обурення Марка Твена, і вчинок Мері Річардсон. Їхні реакції були пов'язані не лише з оголеністю, а й із традицією, у якій жіноче тіло ставало об'єктом чужого погляду та бажання.

Втім, як зазначає Анья Ульбріх у розмові з BBC, Афродіту зображували по-різному, тож не варто зводити весь її образ до скульптури Праксителя.

Є, приміром, зображення богині під час купання, створене в Нортумберленді, на півночі Англії. У такому далекому від Середземномор'я краї Афродіта, жартує Ульбріх, має вигляд богині, якій добряче дошкуляє холод.

Від спокуси до жіночої сили

З часом митці почали переосмислювати образ Афродіти, створений Праксителем.

У сучасній культурі вона може бути не лише символом краси й спокуси, а й уособленням жіночої сили та незалежності.

У 2023 році відома співачка Бейонсе відкрила свій концерт, з'явившись на сцені всередині велетенської мушлі. Її сукню прикрашали елементи у формі рук, що нагадували знамениту позу "Сором'язливої Венери".

До образу богині також зверталися Б'єрк, Леді Гага, Кайлі Міноуг і гурт Bananarama.

Протягом трьох тисяч років Афродіта змінювалася разом з уявленнями про красу, сексуальність і бажання.

Особливо вражає те, наскільки сильно одна скульптура - "Афродита Кнідська" Праксителя - вплинула на наше сприйняття оголеного тіла.

Історія богині на цьому не закінчується. Сьогодні її образ може уособлювати і спокусу, і свободу, і жіночу силу.

А суперечки про красу, сексуальність та межі допустимого в мистецтві тривають, бо кожна епоха по-своєму відповідає на запитання, що вважати прекрасним і кому належить право вирішувати.

"Залежно від обставин люди вкладали в її образ те, що їм було потрібно і чого вони прагнули, - каже Ульбріх. - Афродита дуже багатогранна".