Кривава загадка Лондона: хто такий Джек Різник і чому його так і не спіймали

Автор фото, Getty Images
- Author, Фіона Макдональд
- Role, ВВС
- Published
- Час прочитання: 7 хв
Восени 1888 року Лондон охопив страх. У бідних кварталах міста хтось убивав жінок. Напади були настільки жорстокими, що навіть досвідчені поліцейські були приголомшені. Вбивцю шукали, але він зникав без сліду. Зрештою його так і не знайшли.
Невідомого злочинця прозвали Джеком Різником. Згодом це ім'я стало відомим у всьому світі.
Про нього писали книжки, знімали фільми, висували десятки версій. Але є одна деталь, про яку часто забувають: можливо, легенду про Джека Різника створив не сам убивця, а журналісти.
Саме газети перетворили кілька нерозкритих злочинів на історію про загадкового маніяка. Його уявляли то багатим аристократом, то лікарем, то іноземцем. Але чи мав цей образ щось спільне зі справжнім убивцею?
До цього питання BBC повернулася у 1988 році, коли минуло сто років від тих подій.
Журналісти переглянули поліцейські архіви та документи британського міністерства внутрішніх справ. І звернули увагу на несподівану річ: газетні вигадки могли вплинути не лише на те, як люди запам'ятали цю історію, а й на саме розслідування.
Убивця з газетних сторінок
Усе почалося в серпні 1888 року в Іст-Енді - найбіднішій частині Лондона.
Тут мешкали робітники, іммігранти та люди, які ледве зводили кінці з кінцями. За кілька місяців убили п'ять жінок. Усі вони жили в злиднях, деякі заробляли на життя проституцією.
Поліція не могла знайти вбивцю. Газети швидко зрозуміли, що ця історія привертає величезну увагу. І почали створювати навколо неї власний сюжет.
Щоб зрозуміти чому, варто згадати, чим тоді жив Лондон.
Наприкінці XIX століття публіка захоплювалася історіями про злочинців, таємниці й подвійне життя цілком пристойних на вигляд людей.
У театрі "Ліцеум" саме йшла вистава за повістю Роберта Льюїса Стівенсона "Химерна пригода з доктором Джекілом та містером Гайдом".
Це історія про лікаря, який створює зілля і перетворюється на жорстокого містера Гайда. Театром керував Брем Стокер, майбутній автор "Дракули". А роком раніше читачі вперше познайомилися із Шерлоком Холмсом - героєм Артура Конан Дойла.
Історії про загадкових злочинців були тоді на піку популярності. Тож коли в Лондоні почали вбивати жінок, преса майже відразу знайшла для невідомого злочинця відповідний образ.
Ще до початку вбивств газета Pall Mall Gazette опублікувала рецензію на повість Стівенсона. Критик з гіркою іронією зауважив: за зовнішньою пристойністю британського суспільства ховається любов до насильства й кривавих видовищ. Газета також захоплено писала про виставу, особливо про сцени нападів містера Гайда на жінок.
"Це виявилося майже пророцтвом", - казав BBC у 1988 році Крістофер Фрейлінг, професор історії культури в Королівському коледжі мистецтв.
Коли почалися вбивства, журналісти вже порівнювали невідомого злочинця з містером Гайдом. Реальна кримінальна історія поступово набувала рис театральної вистави. До неї додавалися знайомі публіці персонажі з популярних романів і мелодрам.
Свою роль відіграв і американський актор Річард Менсфілд, який привіз виставу до Лондона. Він настільки переконливо грав доктора Джекіла та містера Гайда, що один з глядачів навіть запідозрив його у вбивствах і написав про це до поліції.
Менсфілд намагався заспокоїти публіку. Він організував благодійні покази комедій. Один з журналістів тоді пожартував: лондонці більше не хочуть дивитися жахи в театрі - їх і без того вистачає на вулицях.

Автор фото, Getty Images
У жовтні Pall Mall Gazette надрукувала лист читача, який припускав, що вистава могла надихнути Джека Різника. Але Фрейлінг вважав важливішим інше: газета сама допомагала створювати легенду.
На думку історика, образ Джека Різника народився не в бідних кварталах Іст-Енду, де сталися вбивства, а в зовсім іншому середовищі - серед заможних джентльменів у західній частині Лондона.
Там обговорювали можливу особу вбивці, а газети підхоплювали ці розмови й перетворювали їх на сенсації.
Одним з тих, хто активно формував цю історію, був редактор Pall Mall Gazette Вільям Томас Стед. Він одним з перших експериментував із сенсаційною подачею новин, яка згодом стала звичною для бульварної преси.
Стед любив викривати суспільні проблеми й вимагав реформ. Особливо гостро він конфліктував з керівником столичної поліції Чарльзом Ворреном. Редактор звинувачував поліцію в несправедливості під час одного з судових процесів і критикував її за надмірну жорстокість під час придушення протестів роком раніше.
Тепер у нього з'явився ще один привід атакувати поліцію - нерозкриті вбивства в Іст-Енді.
Аристократ, лікар чи іноземець?
Уже після першого вбивства, яке сталося 31 серпня 1888 року, газети почали шукати не лише самого злочинця, а й пояснення того, чому він убиває.
10 вересня Pall Mall Gazette висунула гучну версію: за злочинами може стояти багатий і розбещений аристократ.
Це припущення не виникло на порожньому місці. У Британії вже багато років точилися суперечки про проституцію та експлуатацію бідних жінок заможними чоловіками.
Професорка Джудіт Волковіц, авторка книжки "Місто жахливої насолоди: історії про сексуальну небезпеку в пізньовікторіанському Лондоні", нагадувала, що ця тема давно була в центрі суспільної уваги.
Особливо гучним стало розслідування самого Стеда про дитячу проституцію. Він писав про бідних дівчат, яких заманювали в сексуальне рабство, - щоб багаті чоловіки могли задовольняти свої бажання.
П'ятеро жінок, убитих Джеком Різником, жили в злиднях і займалися проституцією. Для Стеда їхня загибель стала ще одним доказом того, наскільки беззахисними були бідні жінки перед впливовими чоловіками.
Але редактор не обмежувався розмовами про соціальну несправедливість. Він продовжував звинувачувати поліцію в бездіяльності й особисто критикував Воррена за те, що той не може знайти вбивцю.

Автор фото, Getty Images
Тим часом з'являлися нові версії. Оскільки злочинець користувався ножем, журналісти припускали, що він міг бути лікарем або хірургом. Інші газети звертали увагу на те, що в Іст-Енді жило багато іммігрантів. Так підозри почали падати й на приїжджих.
У результаті навколо вбивств виникла ціла низка образів: багатий розпусник, лікар з темними намірами, небезпечний іноземець. І кожен знаходив місце на газетних сторінках.
"Вже тієї осені вбивства перетворили на художню вигадку. Вони стали своєрідною повчальною виставою, яка й досі впливає на наше уявлення про цю історію", - казав Фрейлінг.
Але чи могли газетні вигадки вплинути ще й на поліцію?
Троє підозрюваних - і жодного доказу
Переглядаючи документи британського Міністерства внутрішніх справ, Фрейлінг натрапив на сотні листів, які надходили під час розслідування. Люди писали поліції з найрізноманітніших причин. Дехто навіть підписувався ім'ям Джека Різника. Прізвисько стало настільки популярним, що його використовували навіть ті, хто хотів просто погратися з публікою.
Серед архівних матеріалів знайшлася й службова записка 1894 року. Її склав високопоставлений поліцейський уже після закриття справи. У документі згадувалися троє чоловіків, яких вважали можливими підозрюваними.
Першим був Монтегю Друїтт - адвокат, якого керівник Скотленд-Ярду сер Мелвілл Макнотен помилково вважав лікарем. У грудні 1888 року його тіло знайшли в Темзі. Це сталося невдовзі після останнього вбивства.
Другим був Аарон Космінський - польський єврей, який переїхав до Лондона й працював перукарем у районі Вайтчепел. Згодом він потрапив до психіатричної лікарні, де помер у 1899 році.
Третім підозрюваним був Михайло Острог - лікар із Росії, який раніше сидів у в'язниці.
Та ось що важливо: поліція не мала переконливих доказів проти жодного з них.
"Це єдині троє людей, яких у всьому поліцейському архіві серйозно називають підозрюваними. Але реальних доказів проти них немає", - зазначав Фрейлінг.
Історика насторожила одна обставина. Усі троє підозрюваних дивовижно нагадували персонажів, яких газети почали описувати ще 1888 року: багатий нероба, іммігрант і лікар.
Тож звідки взявся цей список? І чи справді поліція дійшла до цих імен самостійно?
Фрейлінг ставив незручні запитання: можливо, правоохоронці просто повірили газетним версіям? Можливо, замість реального злочинця вони теж шукали героїв сенсаційних романів?

Автор фото, Getty Images
Ким насправді був Джек Різник?
На думку історика, його пошуки від самого початку могли піти хибним шляхом. І навіть через десятиліття дослідники продовжували шукати відповідь у тих самих версіях, які колись запропонували газети.
Людей, які присвятили себе вивченню особи Джека Різника та його злочинів, називають рипперологами. Вони й досі намагаються розгадати цю загадку. Одні переконані, що вбивцею був багатий аристократ. Інші шукають його серед художників, іммігрантів, лікарів або людей з психічними розладами.
Але є й інша можливість: справжній убивця взагалі не мав нічого спільного з жодною з цих версій.
У цьому й полягає головний парадокс історії Джека Різника. За понад сто років вона обросла такою кількістю чуток, припущень і легенд, що тепер надзвичайно важко відрізнити правду від вигадки.
"Ким би не був чоловік, який убив цих п'ятьох жінок, він точно не був тим персонажем, якого створили преса, поліція та вікторіанське суспільство кінця XIX століття", - підсумував Фрейлінг.
End of Підписуйтеся на нас у соцмережах






















