Історія "справжнього Індіани Джонса", який знайшов загублене місто

У 1911 році американський професор заявив, що відкрив давню гірську твердиню останнього правителя інків високо в Перуанських Андах. Але 53 роки по тому інший дослідник довів, що він помилявся, а невдовзі після цього його слідами вирушила знімальна група BBC.

"Ніхто тепер не заперечує, що саме тут було розташоване давнє місто Вількабамба".

Так писав науковець Єльського університету, який у 1911 році привернув увагу світу до перуанських руїн Мачу-Пікчу.

Гірама Бінгема III місцеві жителі залучили до пошуків загубленого міста інків, яке славилося прихованими скарбами, і він був твердо переконаний, що саме його й знайшов.

Однак через 50 років упевненість Бінгема поставив під сумнів інший американський дослідник, якого прозвали "справжнім Індіаною Джонсом".

У серпні 1964 року Джин Савой заявив, що знайшов те саме загублене місто приблизно за 60 км на північний захід від Мачу-Пікчу. Він вважав, що його експедиція виявила гірську твердиню останнього правителя інків в Еспіріту-Пампа ("Рівнина духів", або Вількабамба) - комплекс руїн у віддалених лісах високо над однією з приток Амазонки.

Усього через шість тижнів після відкриття Савоя знімальна група BBC вирушила його маршрутом, долаючи пороги на гумовому човні (і перекинувшись), підіймаючись крутими схилами каньйонів на мулах та прорубуючи шлях крізь джунглі до місця знахідки.

"Уривки інформації, які вони збирали дорогою, змусили їх засумніватися в деяких твердженнях Савоя, - розповідав ведучий. - Але, зайшовши так далеко, вони мусили просуватися далі й переконатися на власні очі".

Ставки були високими. Можливо, вони знайдуть "серце невідомого міста, де, схоже, останній імператор інків зібрав залишки свого народу".

На початку XX століття Вількабамба (що мовою кечуа, давньою мовою корінних народів, означає "священна рівнина") стало легендарним містом, яке однаковою мірою належало і до історії, і до міфів.

Після того як у 1536 році правитель інків Манко не зміг завадити іспанським конкістадорам захопити свою столицю Куско, він повів переможений народ у гори.

Там, за переказами, кілька тисяч людей збудували палаци й храми у столиці Манко у вигнанні, куди він переніс свої золоті скарби, блискучих ідолів і мумії предків.

За словами ченця XVI століття Мартіна де Муруа, який описав іспанське завоювання Перу, "в тій далекій, або радше вигнанській, землі, інки мали майже таку ж розкіш, велич і пишноту, як і в Куско".

Окрім місця вигнання, Вількабамба була також центром опору інків, де планували партизанську війну проти іспанців і підбурювали повстання в інших регіонах.

Однак у 1572 році, зіткнувшись із вторгненням, інки підпалили місто і втекли.

Останню столицю інків поглинули джунглі, а її місцезнаходження залишалося таємницею протягом століть.

У пошуках легендарного загубленого міста

У 1909 році перуанські землевласники залучили Бінгема, щоб з'ясувати, чи є місце під назвою Чокекірао ("колиска золота") тим самим легендарним загубленим містом.

34-річний Бінгем, який згодом став сенатором США, був доцентом історії Латинської Америки й випадково подорожував цим регіоном.

Він не був археологом і не шукав руїн інків.

Але місцевий урядовець Хуан Хосе Нуньєс, префект Апурімаку, не приймав відмови.

"Нуньєс наполягав, що оскільки я доктор наук, PhD, то повинен добре знати археологію й можу сказати йому, наскільки цінним місцем для пошуку скарбів є Чокекірао", - писав Бінгем.

"Моє заперечення, що він помиляється щодо рівня моїх археологічних знань, він сприйняв лише як прояв скромності", - додавав він.

Згодом Бінгем зізнався: "Я дуже мало знав про інків".

Натомість він покладався на книжку, видану Британським королівським географічним товариством, під назвою "Підказки для мандрівників" (Hints to Travellers), у якій містилися поради щодо дій під час дослідження археологічних пам'яток.

Попри скепсис щодо того, що в Чокекірао є золото або що це й є славнозвісне загублене місто, подорож надихнула Бінгема очолити експедицію Єльського університету 1911 року для пошуку останнього притулку інків.

"Здавалося, що за гірськими хребтами є невідома територія з великими можливостями. Можливо, там ховалася столиця Манко", - казав він.

Насправді провідники вже приводили Бінгема до місця, яке через 50 років ідентифікував Савой, за 150 км на північний схід від Куско.

Але через негоду, нестачу продовольства та погрози носіїв покинути експедицію він швидко рушив далі, а згодом заявив, що знайшов загублене місто в Мачу-Пікчу.

Інший відважний дослідник вирушає в експедицію

У 1964 році Джин Савой, 37-річний дослідник із Портленда, штат Орегон, разом із перуанським дослідником Антоніо Сантандером Каскеллі дістався району поблизу Еспіріту-Пампа.

Спочатку місцеві жителі відмовлялися вести їх до руїн, побоюючись племінної легенди про те, що боги вб'ють кожного, хто видасть їхнє місцезнаходження.

Після тривалих умовлянь перуанці привели Савоя і Сантандера до вкритих мохом руїн Вількабамби.

"Ми не могли повірити власним очам, - казав Савой. - Щодня все ставало ще фантастичнішим".

Савой і Сантандер виявили руїни, розташовані на трьох гірських плато. Там були палац, споруди з граніту та вапняку, а також фонтани. Лише перше плато було приблизно вчетверо більшим за Мачу-Пікчу.

Дослідження місцевості привело Савоя до висновку, що "це був притулок останніх інків, захоплених виром останньої боротьби проти нових завойовників".

Однак уже через два тижні провідники почали залишати експедицію через страх перед племінними забобонами.

"Зазвичай вони були привітними й усміхненими, - казав Савой. - Але коли ми заводили їх у ті ліси, вони змінювалися".

Вони вирішили піти й повернутися пізніше для подальших досліджень.

Усього через шість тижнів після їхньої експедиції той самий шлях подолала група BBC.

"Протягом 400 років так мало європейців бувало там, не кажучи вже про тих, хто мав із собою кінокамеру", - писав Тоні Моррісон, режисер фільму для серії BBC Adventure Девіда Аттенборо.

"Після тижня важкого переходу й довгого спуску в густий, часто залитий дощами гірський ліс ми досягли руїн поселення інків".

Джунглі століттями захищали місто. Тим, хто намагався його досліджувати, доводилося прорубуватися крізь дерева, ліани та папороті.

Згідно з одним зі звітів, "величезні дерева обхопили корінням стіни й тераси, а їхні гілки були переплетені ліанами такими товстими й міцними, як телефонні кабелі".

"Я ненавиджу ці кляті джунглі, - казав Савой, але додав: - Я радше помру там, ніж перестану досліджувати".

Відкриття Савоя і Сантандера саме по собі не доводило, що руїни в Еспіріту-Пампа були останньою столицею інків.

Однак підтвердити, що це була Вількабамба, допомогла одна зі знайдених ними речей - черепиця.

"Ця черепиця наразі є найвагомішим матеріальним доказом, - казав ведучий BBC у 1964 році. - За формою вона іспанська, але має виразний вплив інків у кольорі та орнаментах".

Пізніше її значення визнав Джон Хеммінг, директор Королівського географічного товариства в Лондоні у 1975-1996 роках і фахівець з історії інків.

Йому вдалося зіставити свідчення очевидців про Вількабамбу, включно з хроніками ченця Мартіна де Муруа, з деталями цього місця.

Знахідка черепиці була незвичною, адже інки зазвичай використовували солом'яні покрівлі.

Проте в описі вигнанської столиці інків, залишеному Муруа, була важлива підказка: "Інки мали палац на різних рівнях, вкритий черепицею".

Пізніше Савой казав:

"Про існування цього міста говорили так довго, що воно майже перейшло зі сфери історії до сфери міфу. Тепер ми повернули його назад в історію".

Тож, схоже, у 1911 році Бінгем пройшов лише за кілька кроків від місця, яке шукав, - останнього притулку імперії інків.

Для Савоя, однак, загадка залишалася.

"Знайшли лише невелику частину золота й коштовностей інків, - казав він журналу Esquire у 1967 році. - І я маю підстави вважати, що решту вони скинули в озера та печери, аби вони не потрапили до рук іспанців".

"У попередніх експедиціях я знаходив озера, яких не було на жодній карті, і невідомі замуровані тунелі", - також казав він.

Відкриття ймовірного останнього міста інків навіть тепер, коли воно переважно приховане джунглями, а його кам'яні споруди задушені ліанами й корінням дерев, що стережуть входи, породило більше запитань, ніж відповідей.

"Ця місцевість захоплює тому, що вона досі не була порушена чи розграбована", - казав археолог міністерства культури Перу Хав'єр Фонсека The Guardian у 2018 році.

Навіть з'являлися повідомлення про ще одне місто, розташоване глибше в лісі.

"Ми знаємо, що так званий "загублений скарб інків" не знайдений, - казав Савой у 1967 році. - Якщо цей скарб існує… тоді ми можемо лише припускати, де він може бути".